Культура епохи тоталітаризму

Культура в тоталітарному суспільстві

                                                                                                                                            

Дослідження тоталітарного суспільства, його особливостей, динаміки його розвитку і загибелі в останні десятиліття привернули до себе увагу багатьох дослідників. В історичній науці склалося кілька концептуальних, іноді взаємовиключних підходів до вивчення явища тоталітаризму. Немає єдності у визначенні значення терміну "тоталітаризм", визначенні хронологічних і просторових рамок явища.

Культура тоталітарного суспільства - один з найменш вивчених аспектів тоталітаризму як такого. Питанням розвитку культури в рамках тоталітаризму присвячено обмежене число досліджень, в яких насамперед розглядаються лише окремі особливості функціонування культури в тоталітарному суспільстві.

Навіть при першому погляді на культуру тоталітарного суспільства впадає в очі її самодостатність. Тоталітарна культура вороже ставиться до всіх зовнішніх впливів, до елементів культури інших країн, особливо в тому випадку, якщо інші країни представляють собою ідеологічно ворожі режими, які заперечують тоталітарну замкнутість. Тоталітарний режим, як і взагалі практично будь-який режим авторитарного і - тим більше - тоталітарного типу, замкнутий за своєю природою. Впливу із зовнішнього світу, з "ворожого оточення" загрожують цілісності тоталітарного режиму, його внутрішній рівновазі.

Ідея автаркії, самодостатності характерна практично для всіх елементів існування тоталітарної держави і тоталітарного суспільства. Багато в чому це явище обумовлене самовосприятием суспільства як військового табору, як обложеної фортеці, з усіх боків оточеній ворогами. Вже тому економічна система тоталітарної країни повинна бути замкнута на себе, так як кожна залежність від зовнішніх джерел сировини або від імпорту певних товарів підриває "обороноздатність Батьківщини". Замкнутість суспільства веде до постійного пошуку шпигунів, прихованих ворогів, які активно намагаються порушити цілісність тоталітарної життя.

Характерна для тоталітаризму цілісність є найважливішою ознакою суспільства тоталітарного типу. Цілісність проявляється у всіх сферах життя суспільства і функціонування держави. Завдяки цілісності в суспільстві тоталітарного типу відсутня опозиція: все суспільство являє собою єдину сім'ю, точніше, армію, що йде через героїчні битви з ворогами до світлого майбутнього (комунізму, Тисячолітньої Імперії і т.д.). Природно, що в армії жодна опозиція неможлива.

Мілітаризація суспільного життя в тоталітарному суспільстві вже давно зафіксована дослідниками. Армія з її чіткістю дій і суворою ієрархією сприймається ідеологами тоталітаризму як своєрідна ідеальна модель суспільної структури. Будь-яке суспільство тоталітарного типу побудовано за принципом ієрархії; при цьому ієрархи найчастіше одягнені у форму, військову або напіввоєнну (партійну). Ідеалом для тоталітарного суспільства є введення форменого одягу для всіх.

Мілітаризація знайшла відображення і в системі освіти, і в культурі тоталітарного суспільства. Підготовка людей до героїчних звершень в ім'я світлого майбутнього, в ім'я захисту своєї держави та її керівництва стала завданням освіти, а оспівування цього героїзму - завданням культури і мистецтва. "Ми повинні виховувати героїв, - говорив Муссоліні. - Кредо фашизму - героїзм, точно так само, як кредо буржуазії - егоїзм".

Однак суспільство мілітаризованих, суспільство, свято вірячи в своє вище призначення і не допускає інакомислення і опозиції, не може не бути замкнутим суспільством. Будь-яке проникнення з боку призведе до порушення ідеологічного, політичного, культурного єдності і цілісності і в кінцевому підсумку загрожує стабільності тоталітарного суспільства і, тим самим, благоденства його громадян. Таким чином, культурна автаркія є неминучою і обов'язковою рисою тоталітарного суспільства, і її наявність є одним з показників тоталітарної суспільної системи.

Замкнутість тоталітарних режимів відбилася і в однозначно простежується лінії проголошення власного національного та історичного переваги над усіма іншими народами. Прямолінійно така лінія була виражена в політиці та ідеології гітлерівської Німеччини, що підкреслювала перевага німців та німецької культури; майже настільки ж послідовно перевагу італійської культури підкреслювалося фашистським режимом. Дещо складнішою була ситуація у сфері культури в сталінському Радянському Союзі, де створювався своєрідний синтез "радянської культури, національної за формою, соціалістичної за змістом".

Особливе місце в системі культурної політики тоталітарних режимів займає сфера управління та контролю, яка різною мірою успішно функціонувала в рамках практично кожного з тоталітарних режимів, особливо ефективно - в СРСР та Німеччини.

Культура повинна забезпечувати пропагандистську діяльність і оспівувати досягнення і успіхи режиму, велич його звершень і героїзм борців - соратників. Людина повинна жити серед величних пам'ятників, в оточенні величезних і прекрасних (хоча останнє і не обов'язково) будівель, і підсвідомо відчувати, що тільки велике суспільство могло створити такі грандіозні споруди. Не випадково практично всі реальні режими тоталітарного типу зверталися до ідеї перебудови своєї столиці, яка тим самим мислилася як Столиця Миру, як архітектурне втілення величі тоталітарного режиму. Гітлер планував перебудову Берліна як столиці Тисячолітньої Імперії з грандіозним Народним Будинком в центрі міста; Муссоліні мріяв про створення в центрі Риму будівель і споруд, гідних величі фашистської епохи; Сталін припускав перетворити Москву в "зразкове комуністичне місто" з Палацом Рад у центрі, на місці знесеного храму Христа Спасителя.

Таким чином, тоталітарне суспільство створює свою, особливу, самостійну і самодостатню культуру, орієнтовану на "внутрішнього" споживача, яка ставить за мету підтримку ідеологічної стабільності суспільства і держави. Підводячи підсумок, можна відзначити, що в тоталітарному суспільстві існує автаркія культури.